Формування екологічної культури учнів в умовах сільської школи

Екологічні проблеми – актуальність сьогодення заради майбутнього. Сьогоднішнє молоде покоління – господарі майбутнього. Тому виховувати в нього екологічну свідомість та екологічну культуру – завдання першочергове. Головне завдання екологічної освіти в сучасних радикально змінених умовах – розвиток в учнів не тільки екологічного мислення, навичок самостійного засвоєння і критичного аналізу нових фактів , уміння створювати проект, планувати шляхи його розв’язання а ще і виховання екологічної культури, становлення екологічної свідомості особистості.

       Екологічна освіта – це сукупність наступних компонентів: екологічні знання – екологічне мислення – екологічний світогляд – екологічна етика – екологічна культура. Кожному  компоненту відповідає певний рівень (ступінь) екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на вищих рівнях. Умовно можна виділити наступні узагальнені рівні  екологічної зрілості:

     – початковий  (інформативно-підготовчий);

      – основний (базово-світоглядний);

      – вищий (світоглядно-зрілий).

Сьогодні мало говорити про проблеми навколишнього середовища. І кому, як не вчителям біології необхідно здійснювати природоохоронну освіту і виховувати екологічну мораль не тільки в курсі біології а і в позаурочний, позашкільний час.

У чому полягає сутність поняття «свідомість»? Це сукупність чуттєвих та розумових образів, які безпосередньо змінюючись з'являються у внутрішньому досвіді суб’єкта та передбачають його практичну діяльність. Тому поряд із розвитком  пізнавального інтересу до біологічної науки в цілому і до екологічних понять зокрема, вважаю важливим залучення дітей до практичної, екологічно значущої діяльності, як  складових їх екологічного виховання. Тільки тоді, коли школярі усвідомлять закони розвитку природи – вони відчують свою відповідальність за все живе на Землі.

Згідно даних соціологічних досліджень, існує протиріччя у взаємостосунках сільських жителів з природою, яке заключається в тому, що, хоча об’єктивно природа включена у спосіб їх життя, близька і зрозуміла селянам, суб’єктивно вони менше помічають і цінять її у своїй повсякденній поведінці, ставляться до неї в основному з раціонально-споживацьких позицій. Тому очевидною є  актуальність розвитку екологічної культури особистості саме в умовах сільської школи.

У масовій практиці організації екологічної освіти явні слідуючи важливі протиріччя: між відтворенням школярами екологічних знань і рівнем застосування їх на практиці, між соціальною потребою в захисті природи і чисто утилітарним ставленням до неї, між об’єктивною цілісністю екологічної культури школярів і поганою скоординованістю, безсистемністю і непослідовністю зусиль учителів у її формування.

           Екологічна відповідальність – морально-екологічна якість, яка проявляється перш за все в адекватному ставленні особистості до природи і всотує в себе всі основні ознаки таких категорій, як чуйність, бережливість, гуманність т. ін., але в той же час істотно різниться від названих якостей більш високим рівнем узагальнення. Екологічна відповідальність виявляється у почутті обов’язку, у таких діях, вчинках і відношеннях особистості до природи, які відповідають моральним принципам, але й правовим нормам. Процес формування у школярів відповідального ставлення до природи може бути поданим у вигляді такої узагальненої схеми: чуйність – гуманність – бережливість – раціональність – відповідальність.

          Систему екологічної освіти намагаюся спрямувати на різнобічну підготовку підростаючого покоління, яке в майбутньому зможе вирішувати екологічні проблеми на основі наукових знань процесів у природі, набутого практичного досвіду, керуючись загальнолюдськими гуманістичними ідеалами.

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. На сьогоднішній день екологічне виховання у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання і виховання у процесі навчальної діяльності будується на основі проблемно-пошукової діяльності школярів

      Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку .Вчитель разом з дітьми може розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:

·        через проблемне викладання знань учителем;

·        через організацію частково-пошукової діяльності;

·        через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чи виявлених за результатами самостійного дослідження .

Природа – джерело здоров’я і радості, неоціненне багатство. Вчити бачити красу рідно природи, виховувати бережливе ставлення де неї потрібно починати з раннього дитинства, і цьому сприяють екскурсії. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачається посильна суспільно-корисна праця дітей.

Таким чином, бачимо що форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час органічно поєднується в загальну систему навчально-виховної роботи як одна з її складових, що несе в собі певне дидактичне навантаження.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання у школі,

 на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості школярів.

Перший етап (молодші школярі) – формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству, під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей.

Другий (5–7 класи) і третій (8–9 класи) етапи передбачають накопичення знань про природні об’єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10–11 класи) – завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому. Головне в цьому – зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф.

Екологічні знання природничого циклу дають знання про захист довкілля від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини.

Загроза забруднення стає катастрофічною тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами біосфери та акумулюються в її системі, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людина, як біологічний об’єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища погіршується стан здоров’я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа покликана формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів. У ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з елементами екологічної освіти і культури.

Формування екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать:

·        принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення;

·        принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів;

·        принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища;

·        принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами:

·        озеленення школи та населеного пункту;

·         охорона і приваблювання птахів;

·         відновлення ареалів лікарських рослин;

Сформованість понять та уявлень про довкілля визначається наступними чинниками:

·        усвідомлення краси природи як унікального явища та її функцій в житті людини;

·        пізнавального інтересу до природи;

·        необхідності гармонійного співіснування людини та природи, відповідального ставлення до неї;

·        дбайливого ставлення до природи в традиціях українського народу.

 

Психолого-педагогічні методи екологічного виховання:

Метод екологічних асоціацій (від лат. з’єднання) полягає в педагогічній актуалізації асоціативних зв’язків між різними психічними образами у контексті порушеної перед учнями проблеми. Цей метод часто використовують для встановлення певної аналогії між будь-якими проявами природних об’єктів і відповідними соціальними проявами.

Метод художньої репрезентації природних об’єктів

 полягає в актуалізації художніх компонентів уявлення світу природи засобами мистецтва. Особливе значення в процесі розвитку ставлення до природи тут належить образотворчому мистецтву, музиці, літературним творам.

Метод екологічної лабілізації полягає в цілеспрямованій корекційній дії на певні взаємозв’язки в образі світу особистості, внаслідок чого виникає психологічний дискомфорт, зумовлений розумінням неефективності усталених стратегій індивідуальної екологічної діяльності

Метод екологічної рефлексії полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу, осмисленні людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, як поведінка людини може «виглядати» з погляду тих природних об’єктів, яких вона стосується.

Метод екологічної ідентифікації

полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкта, ситуацій, обставин, в яких він перебуває. Метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об’єктів, сприяє кращому розумінню цього стану, що поглиблює уявлення школярів про даний об’єкт.

Метод екологічної емпатії  має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного об’єкта, а також співчуття йому.

Метод екологічної турботи полягає в педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння благу природних об’єктів. Метод стимулює прояви співучасті, підтримки, опіки, тобто діяльної участі в життєвих ситуаціях природних об’єктів. При цьому турбота про світ природи спонукає школярів до підвищення своєї екологічної компетентності – до оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками.

Загальноприйнятими  методами екологічного виховання є:

·        Метод  бесіди

·        Метод  прикладу

·        Метод  інтерв’ю

·        Метод  спостереження

·        Метод  гри

До форм екологічного виховання відносять :

·        спеціальні уроки,

·        агітбригади,

·        екологічні бесіди,

·        відверті розмови,

·        диспути,

·        лекції,

·        тематичні вечори,

·        екологічні акції,

·        зустрічі свят народного календаря,

·        благодійні заходи,

Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах:

·        теоретичного навчання (факультатив, лекція, конференція);

·         комбінованого навчання (семінар, олімпіада);

·        навчально-практичні (спостереження, експеримент, практикум, дослідницька діяльність, рольові ігри, екскурсія, похід, експедиція, екологічний моніторинг);

·        масової роботи (конкурси, виставки, свята, акції );

·        конкретної природоохоронної роботи (трудові десанти, створення екологічних стежин)

·        активні форми («Екологічний майданчик», «Екологічна спартакіада» тощо).

В процесі формування екологічної культури провідне місце належить забезпеченню  наступних педагогічних умов: зв’язок з життям, наступності, єдності діяльності на уроці і в позаурочний час.

Результат екологічного виховання – сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров’я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини.